Говорять, що людина може нескінченно дивитися на воду, зірки й вогонь. Непідвласні стихії, непізнані таємниці зачаровують і заворожують.
Замилування, поклоніння й бажання скорити — основні й суперечливі почуття, які випробовує людина, стикаючись зі стихіями природи. І в цьому змісті акваріум — одне з деяких виключень, де сполучити ці бажання людині все-таки вдається.
Можливо, колись люди жили без подання про швидкоплинність часу. Але безтурботність скінчилася, коли хтось винайшов годинний механізм. Кому ми повинні бути вдячні за вічний поспіх і пожену за часом, що вислизає, — точно невідомо. По одній легенді — це були всюдисущі китайці, по іншійій — їх випередили араби, які вперше й привезли годинники в Європу. Відповідно до легенди арабський халіф подарував їхньому Карлу Великому, але той подарунок не оцінив, і Європа ще якийсь час прожила в щасливому невіданні, «не спостерігаючи» годин і хвилин.
У сучасних інтер’єрах стекло використається усе більш широко. З нього роблять дверні вставки й двері цілком, стільниці й полки, вітражі й дзеркала, прозорі сходи й ванни-акваріуми. Реалізуючи свої самі сміливі фантазії, людина вже створила зі скла піл, під яким літають птаха, доми-кристали, дзеркальні хмарочоси й палаци, схожі на гігантські парники. Не говорячи вже про скляні «дріб’язки побуту»: мудрих плафонах світильників, посуду й декоративним аксесуарам. Прозоре й матове, пластичне або блискуче гострих граней, скло використається в будинку в різних проявах — виробу з нього одночасно й функціональні й гарні. Звичайно, можна уявити собі будинок без скляних деталей (за винятком вікон), але це буде досить нудний будинок.
Дзеркала існують із середини XIII століття. Саме в цей час за кустарною технологією їх уперше стали робити в Голландії й Фландрії. А через двісті років прославився своїми склодувними майстернями знаменитий зараз острів Мурано під Венецією.
Вартість перших дзеркал і більших поверхонь скла була дуже висока. Досить сказати, що вона була порівнянна з вартістю середнього розміру маєтку або, для порівняння, дзеркало коштувало у два рази дорожче, ніж мальовниче полотно того ж розміру найвідоміших художників того часу.
Прагнення прикрасити себе, улюбленого, усілякими дорогими дрібничками властиво людині від стародавності до наших днів. Спочатку цінностями вважалися намиста із зубів кровожерливих хижаків і тільки багато пізніше люди оцінили дорогоцінні метали, більше придатні для цих цілей. Перші ювелірні майстерні з’явилися в древньому Єгипті. Єгиптяни й стали першими використати дорогоцінні метали й напівкоштовні камені в обробці меблів. Підлокітники й спинки крісел прикрашалися золотими накладками з бірюзою й перламутром, ніжки меблів у вигляді пазуристих левиних лабетів теж іноді золотилися. Звичайно, така розкіш доступна була лише фараонам і багатій знаті, але початок був покладений.
Саме так «Тлумачний словник» Даля визначає стіл. При цьому вказується, що саме слово «стіл» походить від дієслова «стелити». У давньослов’янських народів всі настили (підлога, потовк і полати) називалися «стель» або «настільки», а майстри по дереву — столяри.
У тлумачному словнику Даля крісло визначене, як «просторий стілець із поручнями, підлокітниками». Це слово має старослов’янські коріння, колись кріслом називали широкий тележный або санний кузов, що встановлювався на дровни. Здавна крісло вважалося зручними меблями. «Гарне крісло старому, а колиска малому», – так говорили наші предки.
Придумуючи зупинку свого будинку, люди, як правило, ідуть двома шляхами. Перший, що зустрічається частіше — «зробити, як всі». Далі випливають різні варіанти: від модних журналів по дизайні до консультацій у подруг або сусідів. Існує однак і інший варіант підходу до оформлення власного житла, зовсім противоположенный: «зробити так, як ні в кого ні». Крім крайностей, як завжди в житті, є й середній, більше «зважений» підхід: зробити обстановку відповідно до кращих зразків, але внести в неї предмети яскраво індивідуальні, неповторні.
Уперше тяга до прикраси житла виразилася в людини саме в прагненні розмалювати його стіни. Наскальний живопис з’явився першим досвідом декорування. При цьому древні художники-декоратори прагнули зробити намальований ними мир як можна яскравіше й виразніше. Від цього й житло ставало більше ошатним і несхожим на десятки таких же печер. Що рухало древньою людиною: прагнення виразити його емоції, що переповняли, після вдалого й страшного полювання або потреба зробити своє житло менш аскетичным? Швидше за все, і те й інше.
Кілька сторіч назад у середньовічній Європі вікна закривали ставнями, або по-французькому «jalousie»(жалюзі). На півночі вони захищали будинок від аматорів легкої наживи, а на півдні (у Провансі, Іспанії, Марокко) ще й від палючого полуденного сонця. А для того, щоб ставні навіть у закритому стані все-таки пропускали світло, їх робили з горизонтальних рейок — ламелей, вставлених у раму під нахилом, щоб проникав тільки світло, а не цікаві погляди сусідів.
Recent Comments